Розробка виховного заходу «Скриня моя ж мальована …»
На сцені ширма, святково прибрана зала, манекени одягнуті в народний стрій.
Мета програми: ознайомлення дітей з традиційним українським одягом, його красою, доцільністю використання, гармонійністю, одним із основних предметів побуту – скринею;
розвивати уміння бачити, відчувати та розуміти прекрасне;
виховувати інтерес та захоплення, повагу та любов до національних звичаїв та традицій, дбайливе відношення до одягу та охайність.
Завдання програми: розширити та систематизувати знання гуртківців про регіональні відмінності народного одягу, знання учнів про народні звичаї, традиції; розвинути пам’ять, образне мислення, світогляд дітей; збагатити духовний світ, продовжувати формувати патріотичні почуття, національну свідомість, загальнолюдські моральні цінності.
Форма заходу: етнографічна експедиція.
Обладнання: мультимедійна дошка, комп’ютерна презентація, плакати з зображенням українського одягу, зразки сорочок, плахт, вінків, брилів, ширма, декорації, міміруюча лялька – скриня.
Очікуваний результат: розширення знань гуртківців про різновиди національного одягу, їх значення; отримання загального уявлення про основні елементи українського національного одягу, взаємозв’язок родини та суспільства.
Хід заходу
(Святково прибрана зала. До куліс прикріплений різноманітний український одяг. На сцені стоїть ширма, звучить українська мелодія. На грядку ширми виходять дівчата з парубками і виносять скриню)
1 дівчина. Дерев’яна синя скриня
в хаті – справжня господиня.
Синя скриня всіх взуває,
Синя скриня й зодягає.
2 дівчина. В синій скрині є убори
Без узорів і в узорах
В синій скрині є обнови
Полотняні, з льону, з шовку.
1 парубок. В дерев’яній синій скрині
З торочками є хустина
Ця хустина, мов жар-птиця
Жаром грає та іскриться…
2 парубок. В синій скрині є намисто
Самоцвітне, променисте.
Рушники у синій скрині
Мов птахи – зелені й сині.
1 дівчина. Плахта є і є запаска
Є намітка, ще й обрус
Ще й гаптована корсетка
Шовком вишитий кожух.
1 парубок. В синій скрині дерев’яній
Скатертина є прадавня
Голки є і є наперсток,
Є маленький срібний хрестик.
Парубки і дівчата перешіптуються.
(На сцену виходить ведучий.)
Ведучий. — А що це ви там змовляєтесь?
Порубки і дівчата. Та ми не змовляємося, ми хочемо вам розповісти народні приповідки та жарти про одяг.
Ведучий. — Ну що ж, послухаєм з задоволенням.
Дівчата.
• Який віночок – такий голосочок.
• Хто вміє віночок вити, той вміє життя любити.
Парубки.
• Який пан – такий і жупан.
• Вбрався в жупан і думає що пан.
Дівчата.
• Як неділя, то й сорочка біла.
• Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
Парубок.
• Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку.
• На свиті вбогого стільки лат, як на селі хат.
Дівчата.
• До святого Духа не скидай кожуха, а по Святому Дусі ходи далі в кожусі.
• Кожух та свита – то й душа сита.
Парубки.
• Ой, чумак дочумакувався, штанів нема, очкур обірвався.
• Очкуром підперезався та й зовсім зібрався.
Дівчата.
• Намисто – не тісто, в печі не спечеш.
Парубки.
• Ой гоп штани – шаровари, купували у Києві на базарі!
• Шаровари сині, а ще дома двоє в скрині.
Ведучий. — Ох ви наші дотепники. Ви ще й жартувати вмієте. Ну що ж, дякуємо вам. А от я хочу перевірити, які ви уважні, спритні та розумні.
• Яку з держав можна носити на голові?
• Назва якої держави каже про себе, що вона не футболка?
• Яким прикметником можна назвати білу хустку намочену в Чорному морі?
— Молодці. А чи справитесь з таким завданням?
• Плету хлівець на четверо овець, а на п’яту кізку.
• Жовті, чорні, та біляві – вони ходять завжди в парі.
• Лютих не боїться зим – хутром вкриє нас густим.
• Ношу на голові поля – але це зовсім не земля.
• По дорозі я йшов, дві дороги знайшов, по обидва пішов.
• Вдень обручем, вночі змією.
Ведучий. — Ну що ж. я й не сумнівалась у ваших здібностях та талантах.
(Раптово лунають незвичні звуки, «Скриня» починає рухатись, оживає).
Скриня. Я поважна пані, справжня я ґаздиня.
Набита добром усяким, наче зернятами диня.
Є в мені і свити, спідниці й кожухи
Фартухи, сорочки, хустки й капелюхи
Є корсетки, вишиванки, шаровари сині,
Камізельки, сорочки, сукенки й хустини.
Є віночки, дукачі, намисто й пацьорки
Ходаки, і постоли, чобітки на корках
А ще плахти, шуби й дохи
Всього добра є потрохи.
Це добро для вас придбала
Берегла й тримала
І сьогодні усім цим
Поділитись вельми рада.
Ведучий. — Ну й Скриня в нас, щедра господиня, хазяйновита, всього припасла зберегла для нас.
А зараз і я вам дещо розповім цікаве з історії виникнення нашої скрині, а «Скриня» мені в цьому допоможе.
(Розповідь супроводжується комп’ютерною презентацією.)
Стара добротна скриня – обов’язковий атрибут кожної хати мало чи не до середини ХХ ст. та й зараз її можна знайти у помешканнях, де живуть старі люди. як вона виглядала, давайте подивимось … (…..). Зазвичай її робили із міцних порід дерев, які не так просто піддавались шкідникам або часу, наприклад з дубу. Для більшої міцності та в якості декору часто оббивали залізом та прикрашали різьбою на стінках та кришці, іноді розмальовували фарбами. Скриня мала напівмістичне значення, адже в ній зберігали найцінніше, що є в хаті: від коштовних прикрас та грошей у прискринку, до святкових вишитих сорочок та рушників. Прискринок – то невеличка шухляда в середині скрині для зберігання різноманітних дрібних речей або для зілля чи трав від шкідників. Адже від довгого стояння добро могло й попсуватись. Скринь ж було стільки, скільки дівчаток росло в хаті. Скриню передавали в спадок разом з вмістом дівчині як придане. Багато треба було працювати дівчині та її матері, аби наповнити скриню приданим. Адже чим більше скриня – тим більше приданого. В давніші часи у ХVІІ-ХVІІІ ст. її часто використовували замість столу.
Заглядати чужій людині до скрині вважалось великим нахабством, тому перед її відкриванням, закривали двері і навіть вікна. Аби хто чужий часом не зайшов.
Посаг готували завчасно, невдовзі після народження дочки. Вишивані сорочки, спідниці, корсетки, пояси, рушники, намиста, все це мати спочатку зберігала у своїй скрині. А років з п’ятнадцяти дочці справляли власну. Найчастіше її купували на ярмарку. Скриня з її вмістом символізувала працьовитість молодої та її родини, адже більшість речей, які в ній зберігались, виготовляли власноруч. Про це спів і в піснях:
Скриня ж моя мальовнича!
Да не рік, не два пряла,
Да не зимоньку ткала,
Да не літо білила,
Весь рід обдарила.
В весільних піснях і обрядах скриня оспівувалась як символ достатку та працьовитості. Оздобленню скрині надавали неабиякого значення – вона була окрасою хати. Найбільш поширені в Україні були мальовані скрині. Вони прикрашалися переважно рослинним орнаментом, в основі якого лежать квіти різних форм та розмірів, стилізовані, або наближені до натури, червоні та рожеві яблука і т.д. Найбільш старанно розписували передню стінку скрині, потім – бічні, рідше – віка. Про мальовану скриню в народі казали: «Аж очі вбирає».
Розписи українських скринь, як і всі інші види народного декоративно-прикладного мистецтва мають настрій світлий, життєрадісний. Саме таким мистецтвом народ намагався прикрасити своє нелегке життя, втілюючи в ньому своє одвічне прагнення до краси, до щастя.
Стояла скриня на покуті – в правому кутку навпроти входу.
Робили перші скрині з дубу, а також з сосни, горіха, липи. Були з пласким і з випуклим віком. З випуклим – це скриня багачів, із пласким – це скриня – стіл, її купували бідніші. Така була універсальна.
А ще скриня виконувала функцію столу.
(Лунають незвичні звуки, шурхіт)
Скриня. — Ой, що це, тут до вас хтось хоче прийти.
Зі скрині випорхує сорочка, виконується мініатюра під пісню «А сорочка мамина».
Скриня. Ну й гарні сорочки наші дівчата вишивають. Ось погляньте, які барви на них виграють, й які узори виплітаються, та на них цілі історії, казки можна прочитати.
(Комп’ютерна презентація).
Ведуча (розповідає про сорочки)
Про сорочки
Матерією для сорочок було і є біле льняне, муслін, шовк, шерсть, китайка або конопляне полотно. Білий колір українських сорочок – це найстарша та найхарактерніша їх особливість. Другою особливістю сорочки є вишивка. Вишивали льняними, конопляними, вовняними, шовковими нитками. В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання: «перебор», «стебловий», «соснівка», «штапівка», «гладь», «вирізув.», «мережання», «занизування», «верхоплут», «бігунець», «ретязь», «кучерявий» та багато іншого. Дивовижний талант та винахідливість виявляється у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.
На Київщині найбільше поширені вишивки з геометричним орнаментом, інколи геометризовано-рослинний.
Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоні та білі кольори, або червоні та сині.
Полтавщина славиться вишуканими за конфігур. геометр. та стилізов. рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотон. сорочки, вишиті відбіленими нитками.
На Волині поширені геометричні (ромбо, хрестопод, розетко-зірчасті мотиви, укладені в найрізноман. стрічкоподібні композиції.
На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізном. за формою контурами та внутр. розробкою. поширені також композ. з стеліз.-рослинними мотивами. Найбільш оригінальні серед них є «дерево життя», яким прикрашають рукава жіночих сорочок. Поширена також вишивка білим по білому. Для Львівщини властиві рослинні мотиви. (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки.
На Гуцульщині вишивки вирізняються композиційним вирішенням – геометричними формами в поєднанні з рослинного та багатством колориту.
Кольорова гамма базується на поєднанні яскравих, контрастних барв.
— Що це ти скриня, розскрипілася. Що це, дивися, якийсь барвистий клаптик виглядає з під твого віка. Дай но, я витягну. Ой, та це ж хустина.
(Комп’ютерна презентація).
Скриня. Колись хустки вишивали шовком, сріблом, та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплявся чорний. Сині нитки окремо не вживали, а тільки в поєднані з червоними, спочатку орнамент був геометричний, далі увійшов у моду рослинний орнамент – стилізовані квіти рожі, васильків, гвоздик. Дуже рідко зустрічалося зображення птахів: півників, голубів, … . Козацькі хустки були вишиті квітами та мали довгі китиці по краях. Вишиті хустки були завжди білого кольору. Барвисті хустки були запозичені від південних слов’ян – болгар, сербів, а ті в свою чергу від турків та персів. У давнину в нашого народу було багато звичаїв та обрядів пов’язаних з хустиною: дівчина на сватанні подавала старостам рушники, а молодому вишиту шовкову хустку, на весіллі молодій пов’язували голову білою хустиною – наміткою, коли козак вирушав у похід – дівчина дарувала вишиту хустину як знак вірності.
Ведуча. І для вас в мене є гарна хустинка. Ми зараз пограємо в гру.
Гра з хусточкою
(Українська народна пісня, обробка Л. Ревуцького).
Діти беруться за руки й утворюють коло. У центрі кола стоїть дитина («Галя»), з хусточкою в руці. Всі співають:
Галя по садочку ходила,
Хусточку біленьку згубила.
Діти рухаються по колу, а Галя йде в протилежному напрямку і на слово «згубила» випускає хусточку з рук. Дитина, біля якої впала хусточка, піднімає її та ховає за спину. Діти співають наступні два рядки першого куплета:
Ходить по садочку, блукає,
Хусточку біленьку шукає.
Галя шукає хусточку, та, не знайшовши її, сідає в цен¬трі кола і «плаче». Діти співають другий куплет:
Не журися, Галю-серденько,
Ми знайшли хустинку.
У садочку біля малини,
Під зеленим листом тернини.
Діти йдуть простим кроком, звужуючи коло. Потім розширюють коло, зупиняються і кажуть:
Ти хустинку пошукай,
Де сховали – відгадай!
Галя ходить по колу, шукаючи хусточку. Якщо вона знаходить її одразу, то танцює з нею на мелодію цієї ж пісні. Якщо Галя ніяк не може знайти хусточку, дитина з хусточкою сама входить у коло і танцює з нею.
При повторенні гри вибирається нова Галя.
Ведуча. Рушники – одвічні обереги українського народу. В українських народних обрядах та звичаях рушники були завжди символами злагоди, краси, оберегу. На вишиті рушники приймала повитуха немовля – такий рушник називали родимчиком. На хрестини виготовляли окремий рушник – крижмо. Весільні рушники дівчина вишивала сама заздалегідь, їх могло бути до 15. на другий день весілля молодят завивали в довгий рушник, оздоблений на кінцях тканням або вишивкою червоного кольору. Називали такий рушник «переміткою», «платом», «серпанком», «повивалом» і т.д. Рушники в дорогу брали чумаки, козаки, заробітчани. Рушник в дорогу був різнокольоровим, смугастим. З рушником та на рушникові проводжали людину в останню путь. Такі рушники називають «жалобні», «поховальні», «поминальні». Були також рушники ритуальні, охоронні, обрядові, рушниками прикрашали оселю, обводили ікони, зустрічали з хлібом – сіллю на рушникові гостей. У піст вішали «постові» рушники білі, найчастіше з чорними краями. Традиційно також вишивали в кожній сім’ї родинний рушник.
(Лине незвичайна мелодія. Театр предметів: зі скрині, наче птах, вилітає рушник, робить кілька змахів та сідає дівчині та хлопчикові на руки)
Вірш про рушник
Дівчина. Я вишиваю рушничок на долю
Ниточку до ниточки кладу.
Щоб не пройшла буває стороною,
Узор складний,
Хлопчик. В рушник зашию я зірниці,
Біду від себе відведу.
І воду з чистої криниці.
І щедре поле, де я йду.
Дівчина. Ще вишню квітки червоні,
Що в коси я свої вплету
Які зростили мамині долоні
І вишню в травні у цвіту.
Хлопчик. Зелені трави, квіти, жито
І дзвінку пісню солов’я.
Рушник барвисто так обвито,
Як справді доленька моя.
Дівчина. Як пісня, вийде він на щастя,
Як оберіг, завжди мене спасе,
Хранить він буде від напасті,
Магічну силу він несе.
Хлопчик. Хай тинка до кінця дов’ється
Життя щасливе вишиє мені
Хай доля завжди усміхається
І радість принесе мені.
Ведуча. Ану, Скриня, дай подивлюся, що це в тебе ще там таке є. Бо такі ніжні аромати розпливаються по нашій залі. Так це ж віночок.
Скриня. — Так, це ще один оберіг нашого народу.
(Комп’ютерна презентація)
Вінок з живих квітів захищав дівчину від усього лихого: і від «лихого ока» і від нечистої сили. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими вона могла тяжко карати напасника. На Поділлі розповідають таку бувальщину:
Одна дівчина в купальському вінку пішла по ягоди до лісу. Там вона зустріла парубка. Молодий, гарний – він став з нею на розмову і почав залицяння. Жартував, сміявся, а тоді каже:
— Скинь, дівчино, вінок, то будеш моя!
Він так гарно її просив, що вона скорилася. Тільки скинула вінок, в ту ж мить нею заволоділа «нечиста сила». Під виглядом парубка був сам «дідько»!
Вінки за призначенням є різні: це дівочі з живих квітів, весільні вінки – які охороняють молоду від «нечистого ока», вінки з пташиного пір’я (павичевого, качурового, курячого), вінці-діадеми, щось на зразок персня, чільце – різновид діадеми, уплітка – сплетене з гарусних ниток червоного кольору.
Ведуча. Яка ти Скриня в нас розумна, скільки ти всього багато цікавого знаєш. А я от знаю цікаву гру. Давайте зараз в неї пограємо.
Гра «Котися віночку»
Дівчатка ідуть по колу, взявшись за руки, під музику. В однієї з них на голові вінок. Після того як музика зупиняється, дівчинка-ведуча у вінку виводить колону. На веселу мелодію починає передавати вінок через голову назад подружкам. На кому закінчиться музика, той одягає вінок на голову.
(Усі промовляють слова гри).
Діти.
Поки хоровод водили,
То й віночок загубили.
Хто знайшов, не барись
І швиденько озовись.
Дівчинка (у вінку).
Я знайшла віночок,
Відгадай, чий голосочок.
(Дівчинка-ведуча, не оглядаючись, відгадує за голосом, у кого вінок. Гра продовжується з початку, ведучою стає дівчинка у вінку, при умові, якщо відгадано ім'я).
Ведуча. А ще до вашої уваги народна гра «Звію вінець». (Виконується під музичний супровід)
Дівчата стають рядочком і беруться за руки. Співаючи: „Звію, звію, звію вінець”, згортаються спіраллю в тугий віночок, який „веде” перша дів¬чина, а потім остання в ряду дівчина повертає в протилежний бік — і дівчата „розвивають” вінець, співаючи: „Розвію, розвію, розвію вінець”.
Ведуча. Таким чином дівчата „малюють” на землі той символ, який випікали на великодніх пасках, на весільних короваях, малювали на писанках, виши¬вали на рушниках і який утверджував ідею без¬смертя людської душі – «безкінечник». — Ну що, весело вам було. А тепер, я думаю, вам ще й цікаво стане. Допоможи мені, скрине?
(Комп’ютерна презентація українського одягу усіх регіонів України)
Український національний одяг має такі характерні риси: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага білого кольору, спокійні барви прикрас та відсутність зайвих оздоб, а найголовніше те, що в усьому відчувається почуття міри.
Основою мистецького стилю українського національного одягу є стиль барокко.
Найважливішим матеріалом для верхнього одягу завжди було хутро свійських і диких тварин. Для одягу щоденного вжитку використовувалися тканини з льону, конопель, овечої вовни. В Україні завжди широко вживались шовкові тканини, а також парча та оксамит.
В Українському національному одязі відображено його магічну сутність, адже він є укриттям людини від зовнішніх впливів середовища: не тільки вологи, вітру, холоду, сонця, а й від злих духів і зурочення. Одяг – своєрідна ізоляція. Наприклад, в народі й нині існує повір’я, що фартух захищає живіт жінки, особливо рекомендували носити вагітним, щоб запобігти зурочення дитини.
Шийні прикраси оберігали від «нечистої сили», лікувало зір, зоб та болі голови. Таку ж роль оберегу відігравала вишивка. Недарма вважається, що вишивка – класичний вид українського народного мистецтва. Вишивка на грудях захищає душу людини від руйнування, занепаду, а, отже, умирання . це давня українська традиція протистояння злу красою. Ось що спонукало довгими зимовими вечорами вишивати, гаптувати одяг собі і дорогим своїм рідним, коханим, вкладаючи у вишиті узори найщиріші, найпотаємніші мрії і почуття. Так, магічне значення речей перетворювалося на естетичне. На превеликий жаль, втрачено багато старовинних орнаментів, зразків одягу, які віками передавались з роду в рід як магічні захисні обереги. Елементи давніх орнаментів нині сприймаються нами як абстрактні лінії. Проте наші предки не тільки зображали їх, але й «читали»: це була складна абстрактно-знакова система, яка давала змогу пізнавати світ та дійсність.
Ідея родючості полів, плодючості тварин, продовження людського роду навіки закарбував в орнаментах і передав від покоління до покоління. Тож чи маємо ми право забути заповіт наших далеких і близьких предків. А що ми передамо дітям? Може статися, що передавати буде нічого.
Скриня. Що це ви щось засумували. Ось я вам ще одну гру припасла.
Гра «Зодягнись на вечорниці»
Посередині ставиться мішок з різноманітними речами. Від кожного гуртка відряджається пара представників. Один із представників буде манекеном, якого потрібно одягнути. Іншому зав’язують очі і він повинен витягнути з мішка речі наосліп та одягнути свого товариша. Гра йде на швидкість. Хто швидше справиться з завданням, той виграв.
(Гра проводиться під веселу мелодію)
(Виходять усі учасники дійства)
— Чим повниться земля – руками золотими,
— Незламним духом вольності бринить.
— Онуками, нащадками своїми,
— Яким Бог дав на Україні жить.
— І щоби сором не сліпив нам очі
— За лінь, байдужість, те, чого не вберегли
— Нехай збуваються слова пророчі:
— Не вмерла наша Україна і не вмре!!!
— Вона живе і буде довго жити
— Бо то є мати, що завжди одна!
— Велика честь на нас лягає відродити,
— Те, що плекала й пестила вона.
Ведуча. Тож хай ніколи не переривається та золота нитка життя, якою вишивали наші бабусі, свою і нашу долю. Збережемо ті надбання української культури, які ми ще в силах зберегти…